История села Музычи

Після виникнення м. Києва племена , які населяли береги річки Дніпра , починають створювати хутори і селища , які згодом відіграють велику роль у розвитку Київської держави .

Поряд із створенням хуторів і селищ виникають монастирі, наприклад : Видубецький , Києво - Печерський та інші, які згодом відіграють велику роль у культурному і політичному житті Київської держави . Позитивне значення монастирів затінюється жорстокою експлуатацією селян – кріпаків.

Протягом 9 століть Києво - Печерська лавра прибирала до своїх рук матеріальні багатства трудового народу : орну землю , луки , ліси . За вірну службу древньоруські князі дарували лаврі землю і села з селянами . Іпатіївський літопис 1158 р. повідомляє про те , що Ярополк Ізяславович подарував Києво - Печерській лаврі Нобольську волость , Дервську і Лукську . ( взято із книги " як жили селяни - кріпаки Києво - Печерської лаври ", Київ 1958 р. ст. 5)

Із цього витікає , що землі с. Музичі належали Києво - Печерській лаврі. А тому в історичних замітках Києво - Печерської лаври згадується про село Музичі .

За людськими переказами відомо , що в третій балці (Довгий брід) колись було четверо невеличких сіл : Старосілля , Вареники , Македон і Селища . Але під час татарської навали ці села були вщент знищені . До нашого часу на тих місцях збереглися биті черепки , червона цегла і великих розмірів людські черепи .

Люди , які залишилися в живих після татарської навали , заснували нові села вже в інших місцях недалеко від" Довгого броду ". Так люди з села Старосілля заснували село Новосілки , з села Македон - село Ясногородку , а з села Вареники - село Музичі, в 5-ти кілометрах на північ від " Довгого броду ".

Цікавим історичним доказом того , що після татарської навали село Вареники назвалось Музичами є те , що в 1904 р. в сільській церкві знаходилась стара дерев'яна ікона , на якій був напис : " Офіра Якима Котляра на спомин села Вареники ".Хоча в селі Музичі прізвище Котляр і не збереглося , зате залишилося урочище " Котляруки ". (тепер там живуть Харченки ).

Село Музичі заснувалось в другій балці , вужчій і глибшій за " Довгий брід " , багатшій на воду і ліс . З усіх боків село було оточено віковими лісами , які збереглися аж до 1902 року . До нас дійшли тільки назви тих лісів: " Великий гай", "Гайок ", "Березняк ", "Колумбетів ліс ". Скрипченко жив у селі Вареники і мав поряд з тим іще притулок у Скрипченому лісі. На роздоріжжі Колумбетового кутка стояла кузня, господарем якої був Скрипченко .Цей ліс , який належав йому, і в сучасний період носить назву Скрипченків ліс .

За переказами старожилів в 1600 році в селі була побудована дерев'яна церква , яка стояла більше 300 років. В ній знаходили записи про історію заснування і розвиток села Музич. Стояла вона на пагорбі, який був нанесений руками селян - кріпаків .

В 1648 році почалась визвольна боротьба українського народу проти польських панів . В цій боротьбі приймали участь і жителі села Музич . В народі збереглися перекази , що в Тарасовому яру і в лісі "Кунянка" знаходився табір козацьких військ .

Перша - поруч є с. Княжичі і воно було село київського князя , а в Музичах жили мужики через те і Музичі, але після 1240 р. коли Київ був спалений монголе - татарами, село втрачає своє значення і перетворюється в звичайнісіньке хліборобське . Та на той час с. Музичі не існувало . Воно з'явилось в 17 ст.

І друга версія така : колись тут жила сім'я музиків - віртуозів , яких запрошували грати весілля в усі села . Музиків знала все довкілля . Раніше в селах були не вулиці, а кутки і носили вони імена шанованих людей , які жили на цьому кутку -Мальований , Башин , Харченків , Колумбетів, Пащенків .Значить і назва села - це ім'я людини , шанованої в селі і окрузі . Такою людиною був музика , бо село знали по музиках . А враховуючи що поблизу були Княжичі , Горбовичі, Гореничі - Музики по транскрипції почали називатись - Музичі .

Утворення с. Музичі збігається з періодом , який має назву в історії - Руїна .

Діяльність гетьманів , поділ України на Лівобережну і Правобережну , безкінечні напади турок і татар довели до того , що люди тікають зі своїх поселень . Київщина стає пусткою .

В цей час стає відомим ім'я Фастівського полковника Семена Палія . В 30-х роках 17ст. його полк розміщується в Балках біля с. Вареники , яке на той час було пусткою .

Частина жителів із балок ( с.Вареники ) втекли і поселились понад річкою Тростинка . Вони поклали початок існуванню с. Музичі. Семен Палій поселяється в Тарасовому яру , що недалеко від Музич , а село було приписане до Фастівського прикордонного козацького полку . Із с.Музич в полку відбували військову службу 44 молодих сільських козаків - селян . Тут проходили військову службу молоді і нежонаті парубки . Служба у війську тривала до початку польових робіт. Полковника Фастівського полку Семена Палія добре знали люди с. Музич по службі в полку. Про хоробрість славного полковника довго ходили перекази та легенди .Ще й досі залишилася назва Палієва могила , де він проводив раду з полком . До 60-х років ХХ ст. зберігалась криниця Палія . Вона була в кінці Тарасовського яру . В цей період і створюється с. Музичі.

В книзі Л. Похилевича "Сказания о населеннях месностях Киевской губернии или статистические й церковные заметки о всех деревнях , местечках й городах в пределах губернии находящихся " сказано про Музичі ось що :

" Музычи село в 6 - й верстах от с. Ясногородки при безымянном притоке Ирпеня. Жителей обоего пола 445 . Основателем села , прежде бывшего незначительным хутором называют Пащенка -музыканта , которого потомки й теперь живут в селе .Жители указывают место , на котором останавливался куренём (лагерем ) Палий , во время одного из своих походов изь Хвастова. На этом месте находится зкономический фольварок . В приходской церкви находится писанное Евангилие , отобраное Палием у Шведов й подаренное им в Музычанскую церковь. Церковь Михайловская , деревянная , 6 - го класса , земли имеет указанную пропорцию . Касатского времени построения ея собраны следугощие сведения : в визит за 1746 год Хвастовского деканата сказано : " в тей вси выбудована церков юж до руины наклониона , але на нова древа громада навозила ; дзвоницы нема ; дзвонов два на слупах и клепадло железне ".

В актовой же книге Радомысльской Консистории на 1755 г. написана презента княгини Людвики Шуйской в Зборовских по первому мужу княгиня Шуйская - хоронжина Брестская ( вдова Франца ), а по теперешнему ( 1755 ) замужество Быстрина , Регентова В. К. Линовска , Чахестска , добр Теребуня , Сахневич , Хвойник й Ясногородки доживотна пани , ясновельможному мощи кзендзу митрополит ! Мой пане ! Вакує тираз в добрых сынов моих Адама и Тадеуша князей Шуйских дпдичных , Музычах названных . Проше до церкви выж помпнионей нововыставионей Луку Богдьновича , а не инего кого ".

Следовательно нынешняя церковь построена около 1755 года . Впрочем , по преданию , в древнее время , еще до руин , церковь стояла на другом месте , называемом до селе церковищем".

В 1655 році всі сучасні вулиці села були заселені . Про це говорить достовірний факт , коли Харченко Філь 1920 р. будував хату, то випадково знайшов клад польських металевих грошей, де було викарбовано " Сігизмунд III - король Польщі ". Можна здогадуватись, що предок Харченка - Терещенка брав участь у визвольній війні 1648 -1654 р.р. забрав гроші у польського пана , але не використав їх , а закопав і через 300 р. знайшов їх далекий правнук.

Про участь села у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького в народі не залишилось відомостей .

Прикордонне село Музичі проіснувало з козацькими вольностями з 1630 по 1787 р.р. тобто 157 років . Через 12 років Катерина II зруйнувала Запорізьку Січ і зі своєю свитою зробила подорож по Україні. В 1781 р. видала указ про закріпачення України . Щедрою рукою почала вона роздавати козацькі землі російському дворянству , козацькій старшині , польським панам .

Велике і несподіване горе впало на козацьке с. Музичі. Із земельних володінь села Катерина II подарувала княгині Протасовій більш як 1000 десятин гарної і рівної землі понад річкою Ірпінь . Вона переселила з Росії кріпаків зі своїх маєтків і оселила їх по обидва боки трактового шляху Васильків - Бишів - Брусилів .

Подарувала Катерина II 1000 десятин рівного поля понад шляхом Київ - Житомир українському пану Терещенку , а разом видала грамоту на володіння невеличким на той час селом Лука , жителі якого були майже музичанами .

Дворянин Залєвський також одержав грамоту на володіння 1,5 тис. десятин землі і на володіння с. Музичі .

Селянській общині залишилось більше 1000 десятин землі, і то лише одні пагорби , неудоби , грузькі болота та 20 десятин березового лісу . Люди сміючись називали цей березовий лісок "Обірок ", тобто оберемок дров .

Пан Залєвський збудував у центрі села палати: великий будинок і різні господарські будівлі, псарню . В с. Княжичі на Ірпіні збудував водяний млин і почав господарювати .

Закріпачення с. Музич розпочалось не зразу після видання наказу царицею , а років через п'ять , вже після збудування паном всіх необхідних господарчих будівель.

По переказах, коли пан будувався, то платив селянам за роботу гроші. Пан боявся зразу покріпачити селян, бо село було прикордонним козацьким і зразу селяни змогли не підкоритись пану.

Залєвський найняв собі із поляків особисту гарно озброєну охорону, а потім звелів селу знести до фільварку всю вогнепальну зброю і шаблі. Селяни скорились цьому наказу. Панщина зразу тривала три дні на тиждень, а по інших селах була вже чотири.

Пан Залєвський був за походженням українцем і знав добре дух і натуру селянина-кріпака. Покарання селян різками не проводилось. Мабуть мучила совість, бо дід його був сотником козацького полку з прізвищем Заливчий, а внук Юрій поміняв його на Залєвського Юзефа і прийняв католицьку віру.

Не затишно було на нашій волелюбній землі полякам. Архівні дані розповідають, як часто селяни нападали на будинки шляхти. Зокрема в 1759 р. 10 чоловік напало на фільварок Пелагеї Мацевич і пограбували її. (див. Докум. №1,2)

Архівні дані за 1779 р. розповідають, що житель села Музичі Литвин Дмитро спалив винокурню шляхтича Шуйського і втік за річку Ірпінь, де прийняв російське підданство.(док.№3)

В1861 р. царем був підписаний маніфест про розкріпачення селян, хоча ця воля була без землі і селяни знову потрапили в кабалу . Але землю треба було давати і в Музичах потроху йшов поділ. Земля наділялась лише корінним жителям села. До наділу землі підлягали жонаті сини батька, які не мали свого господарства. Було оголошено, що за землю селянин платити викуп не буде. Наділено було 75 домогосподарів, а наділи називались надільні номери. (док. №4)

Господарі, які мали в господарстві робочу худобу, звалися тягловими номерами, а ті, які не мали робочої худоби-піші номери. На тягловий номер наділялось 12 десятин землі, а на піший номер-7 десятин землі. Коли йшов наділ землі, з війська прийшло 4 солдати, які відслужили 25 років військової служби. Солдатам наділили на краю села по десятині для садиби з вакантної землі. Це Пилипенко, Терещенко, Панченко і Холявко. Потомки цих людей і нині живуть на цих садибах.

Обробіток землі був примітивний: соха з залізним ралом, дерев’яна борона. Урожай збирали мізерний. Частина селян почала біднішати, а інша частина-багатшати. Багато чоловіків ходили на поденні роботи в Київ, на будівництво шосейних доріг, на розкорчовку лісу. Архівні дані розповідають нам про те, як жителі села Музич Іван Терещенко і Юхим Колумбед подали прохання поміщиці Залєвській, щоб та виділила землю на будівництво школи.(див. Док. №5)

Старожили пам’ятають, що в 1913 р. через село Музичі проїжджав цар Микола II. Відомо, що в цей час проходили армійські маневри, на які приїздив цар.

Із спогадів жителя села Музичі Оголенка Івана Васильовича: "Чекали, що з Ясногородки через Музичі буде проїжджати цар Микола II. Ось і проїхали декілька військових карет. Голова села Захаренко Тодось Фокієвич зустрів царя хлібом-сіллю. Цар вийшов з карети, прийняв хліб і карета у супроводі вершників поїхала далі.

В 1900 р. в селі був заснований сільський магазин ( схожий на теперішню касу взаємодопомоги) на випадок якогось нещастя: пожежі, градобою, голодовки. На Пащенковому кутку було збудоване громадське зерносховище. Сюди щоосені кожен господар обов’язково повинен вносити певну частину зерна, а саме-мірку.

З 1900 р. в селі Музичах почали проявлятись перші виступи. То тут то там горіли панські скирти. Пан Залєвський вирішив продати свої землі і виїхав. У пам’яті музичан він залишився добрим паном, ніколи не відмовляв селянам у позиці.

Столипінська аграрна реформа не обминула і Музич. Землі були поділені на 4 якості. Заможні господарі забрали собі землі першої і другої якості і заснували хутори - "Осовик", "Заруди". При виході селянина на хутір Земство давало через банк кредит, за який селянин міг купити будівельний матеріал. У гарантію за кредит селянин повинен дати в банк як заставу одну десятину землі.

У 1912 р. Земство заснувало в Музичах прокатну станцію сільськогосподарського реманенту і меліоративного устаткування.

В 1914 р. почалася Перша світова війна . Своїм чорним крилом зачепила і наше село. Вже 3 серпня 150 чол. було відправлено на фронт . Забрали з села 9 возів, 18 коней . За час війни були мобілізовані майже всі чоловіки 1893 - 1896 рр. народження . Молодих дівчат і хлопців відправляли на білогородські поля копати окопи і ставити загорожі з 10 -12 рядів колючої проволоки .

Село залишилось майже без робочої сили . Щоб заспокоїти народ, який був незадоволений війною, царський уряд щомісяця видавав у Білогородці грошову допомогу сім'ям військовослужбовців, а також безкоштовно видавав дрова . Під час війни загинуло 25 чол., 35 чол. повернулись додому пораненими, 10 чол. потрапили в полон .

Історичні події такі, як Лютнева революція, громадянська війна, суттєво не зачепили села. Архівних даних також не збереглося, лише старожили згадують, що деякі чоловіки воювали у війську С. Петлюри, і, як кажуть старожили, С. Петлюра був у Музичах .

А коли настав довгоочікуваний мир, на Україні встановилась влада Рад, скрізь створюються революційні комітети. В Музичах також створюється сільський революційний комітет, головою був обраний Санченко Микита Фільович. Це було 17 квітня 1921 року ( архівний документ № 6 ).

Вже наступного дня комітет видав наказ, що всі мешканці села повинні були здати вогнепальну і холодну зброю. Музичанці принесли на пункт збирання зброї 182 гвинтівки, 36 обрізів, 20 бомб, 15 наганів, 3 кавалерійських шашки.

Піклуючись про дітей, ревком забезпечив паливом школу і 1 вересня в ній розпочались заняття.

Почало діяти й молочарне товариство , сільревком порушив клопотання перед Шпитьківським волосним земельним відділом про виділення частини землі з колишньої економії пана Терещенка для бідних та безземельних селян Музич .

Селяни почали ділити землю і в 1920 р. на території с. Музич створюються трудові хліборобські артілі " Труд ", " Трудовик ", " Сіяч ". Так 30 серпня 1922 року була створена сільськогосподарська артіль " Труд ". Ось її поіменно - майновий список організаторів артілі (архівний документ № 7 ).

Соціально - економічна характеристика Музичанської артілі "Труд" розповідає нам чим займалися селяни в 20-х роках XX ст.:"Околишнє населення - селяни - українці , головне заняття сільсьгосподарське : хліборобство і скотарство . Землекористування скрізь черезполосне . Певних плодозмінів теж ніде не зустрічається : панує скрізь пістропілля. Скотарство розвинене досить інтенсивно - головним чином продуктивно-молочне . Молоко та інші молочні продукти збуваються в Києві. Збут , хоч і є в Музичах молочарське товариство , мало організований і знаходиться в руках приватних посередників . Ніяких промислових культур нема . Рівень освіти членів колективу : неосвідчених - 45 нижча освіта - 28 . Загальна кількість всієї землі 156 десятин . " ( Київський обласний архів ).

Рада артілі "Труд " була обрана 15 березня 1923 р. До другого складу входили : 1. Павло Захаренко

Архівні дані розповідають про розподіл землі під посівними культурами (архівний документ № 8 ). Артілі " Трудовик " 5 десятин землі було відведено Київським землеуправлінням 30 серпня 1922 р., а в 1923 р. ця артіль була розформована.

На жовтень 1925 р. в Музичах існувало 3 артілі " Праця ", "Працьовик ", "Сіяч ". Архівні дані розповідають, що артіль "Працьовик " було прийнято в число членів Київської Окрколгоспсекції. Головою правління артілі було обрано Дем'яна Мотиленка , а Башенка Купріяна обрали уповноваженим на установчий з'їзд Київської Окрколгоспсекції. (архівні документи №9,10)

А ось звіт артілі " Працьовик " на 1 січня 1927 р. (архівні документи № 11 , 12 )

Архівні дані розповідають нам про роботу артілі " Праця " . (архівні документи №14,14)

В 1929 р. в країні проходить колективізація . На основі музичанських артілей в 1930 р. створюється колгосп ім. Шевченка . Першим головою колгоспу був обраний Харченко Герасим Максимович ( його ім'я носить зараз одна з вулиць с. Музич ). Було обрано і правління колгоспу :

Захаренко Євдоким Васильович, Захаренко Павло Олександрович, Дмитренко Левко Васильович, Пащенко Федь Павлович.

До колгоспу селяни вступали неохоче , спочатку лише 17 чоловік , в основному - бідняки . Але пізніше, коли колективізація ставала суцільною, селяни майже всі вступили в колгосп. Бригадирами були Пащенко Яків Минович і Пащенко Федь Павлович, ланковими Захаренко Мотря, Дмитренко Домаха, Андрійченко Гапка. Спочатку усуспільнювались коні, знаряддя праці. Була побудована ферма на 160 корів, коні знаходились у клунях людей. В 1935 році в селі був збудований млин на 13 квт., де мололи зерно і дерли крупу.

Дмитренко Левко Васильович був бригадиром будівельної бригади, Оголенко Антон Сергійович польоводом. У колгоспі працювало 12 бригад, кожна бригада мала 12 пар коней, а, взагалі, в колгоспі коней нараховувалось 300 голів. Вся земля оброблялась кіньми, але де-не-де починають використовувати і трактори. Так жителька с. Музичі Андрійченко Ганна Олександрівна закінчує курси трактористів і працює на тракторі. Підтвердженням цього є її посвідчення . (документ №15 , №15а , №156 )

У цей час в країні поширюється стаханівський рух. Звання стаханівки було присвоєно ланковим: Коваленко Устині Федотівні, Захаренко Мотрі Денисівні, Мотиленко Варварі Дем'янівні, Мотиленко Ніні Гаврилівні. За успіхи, досягнуті в сільськогосподарському виробництві, вони були учасницями Виставки Досягнень Народного Господарства в Москві. Головою сільської Ради було обрано Мотиленко Варвару Дем'янівну , а секретарем - Дмитренка Андрія Христоновича. Бобовник Григорій Панасович був направлений з Києва в село, щоб очолити партійну організацію, а його дружина Настя організувала лікнеп .

Серед села стояла кузня, де з 1927 р. по 1970 р. працював ковалем Андрійченко Кость Семенович .

Але не всі хотіли усуспільнювати своє добро, свої надбання . В селі проживали куркулі - одноосібники зі своєю землею, молотарками, кіньми, коровами - це Дмитренко Ларіон, Дмитренко Тодось, Тотапчук Тодось. Дмитренко Антон мав 20 десятин землі, 4 коней, молотарку, 10 корів, 10 свиней, 5 телят. Куркулі наймали на роботу селян, разом з ними працювали і самі, давали в оренду коней.У колгосп вступати вони не хотіли, хоч і платили дуже великі податки, якими їх обкладала Радянська влада. Лише тоді, коли їх вивезли на Урал і в Сибір, опір вступати до колгоспів був зломлений.

В цей час іде атеїстична пропаганда, руйнуються святині народні: храми, церкви, собори. Це ж відбувається і в Музичах. 25 квітня 1939 р. комсомольці скинули дзвони з церкви і почали її розкидати. Ця церква була збудована ще 300 р. тому, а знищена за лічені дні. З її матеріалу було збудовано млин і школу.

У 1932 році була сильна засуха. Посіви вигоріли, в селі був великий недорід озимини і ярини.Літо ж 1933 р. видалося навпаки - дощовим. До початку вересня майже щодня лило, як із відра. Люди не могли вийти в поле зібрати, вивезти врожай. Частина хліба в копах проросла, частина - попріла в скиртах.

Щоб врятувати себе від голодної смерті, населення кинулося вглиб Росії, в Ленінград, сподіваючись там купити борошна. В кого ж грошей не було, обмінювали на хліб коштовні речі, везли на базар усе, що було у домі. Щоб пережити голодомор, люди різали домашніх тварин: курей, телят, свиней. Але їжі все одно не вистачало.Рибалки із самого ранку до пізньої ночі просиджували на Ірпені, сподіваючись упіймати хоча б кілька рибин, та її не було.Живі людські частоколи тінями розходилися по своїх домівках. Виснажені, з набряклими ногами, люди непритомніли прямо на вулицях.Зголоднілі, вони виловлювали в річках жаб. Ошпаривши окропом, потрошили їх і робили печеню або в макітрах тушкували в печі. Варили і їли лободу та конюшину. Сушене липове листя, конюшину, бруньки дерев, торішню і позаторішню гречану і просяну луску, гречану полову, старе дубове жолуддя товкли в ступі й, перемішавши із жменею справжнього борошна, щоб трималося купи, замішували тісто, з якого випікали і їли хліб. По полях старих картоплищах збирали гнилу і мерзлу картоплю, з якої робили млинці.В колгоспі під час робіт організовували спільне харчування. Два рази на день варили обід та вечерю. Та їжу отримували тільки працюючі в полі чи на інших роботах. Інші, немічні, - вимирали .

Голодними були роки 1933, 1934 і в нашому селі . В голодну весну 1934 р., щоб зберегти дітей, правління колгоспу ім. Шевченка організовує дитячий садок для дітей села. Це справа була прикладом для всієї України.У цю голодну весну 1934 р. в Музичі приїхала Н. К. Крупська . Її зустріли голова колгоспу Харченко Г. М., Оголенко А. С., Бобовнік Г. П., Пащенко Я. М. та інші.Надія Костянтинівна довго була в дитячому садку, розмовляла з дітьми, а коли вже їхала, то її машина не могла виїхати по грязюці на гору. Пішли за волами, але в цей час йшли з роботи чоловіки і підійшли до машини. Тиміш Фокієвич Захаренко ( йому було 35 років ) взяв машину і переставив її на сухе місце (зі спогадів жителя села Оголенка Г. А.).

Архівні документи зберігали відомості про кількість господарств та землі, які обслуговувались Бучанською МТС 1940 році в колгоспі ім. Шевченка:

кількість договорів – 370, всього земель - 1862,11 дес.: рільної - 1264,01 дес., сіножані - 236 (обл. архів).

Настала весна 1941 року. В повітрі пахло війною і багатьох молодих чоловіків було відправлено в армію на перепідготовку, а 22 червня жителі Музич почули вибухи бомб та снарядів. Спочатку подумали, що йдуть недалеко військові навчання, але коли повернулись люди з Жулянського аеродрому, то всі дізнались про страшне лихо: почалася Велика Вітчизняна війна. В перших числах липня прийшов наказ в село переганяти худобу за Дніпро, а жито, пшеницю, картоплю знищувати, щоб урожай не дістався німцям: по житу тягали бруси, пускали коней, жінки сапами зрубували кущі картоплі. Великі стада корів ходили по посівах над житомирським шляхом. Це була худоба з західних районів, яку не встигли переправити на Схід.

310 липня музичани спостерігали відступ Червоної Армії. Вони поспішали до р. Ірпінь, де вже була зайнята оборона нашими військами. 12 липня німці ввійшли в село. Вони повиганяли жителів зі своїх хат. З білогородських дзотів били радянські гармати , але це не зупиняло німців. Вони поривались до Києва.

19 вересня Київ був зайнятий і німці, залишивши село, пішли далі. Музичани знову повернулись до своїх домівок, але вони були і розбиті, і пограбовані, майже не залишилось шибок у вікнах .На початку серпня почали збирати урожай. Німці приїжджали в село за продуктами харчування. Був призначений Санченко Микита сільським старостою, а пізніше старостою призначили розкуркуленого Дмитренка Трифона . За окупації село переходить від колгоспного до індивідуального господарства.

Влітку 1942 р. в село повернувся колишній голова сільради Дмитренко Андрій, якому вдалось втекти з німецького полону. Зрадник сповістив про це в поліцію. Його заарештували, а пізніше розстріляли в Бабиному Яру.

Прийшло на село розпорядження з гібіткомісаріату про відправку на роботу в Німеччину 20 юнаків і дівчат. 18 чоловік було відправлено на каторжні роботи: це - Коваленко Устя, Саковська Олександра, Захаренко Наталія, Бебешко Галина, Бебешко Василь, Дмитренко Олександр, Тиндик Пелагея, Оголенко Текля, Оголенко Ольга, Дмитренко Микола, Харченко Дмитро, Харченко Микола.

У звонковському лісі діяли партизани і часто навідувались і до Музич, щоб поповнити харчові запаси і поквитатися зі зрадниками.

Невмирущою славою вкрили себе музичани - односельці, які воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. З них 140 не повернулись, вічним сном сплять в могилах по всій Європі. Пащенка Сергія Аврамовича війна застала в Києві. В званні полковника він приймав участь у військових діях при обороні Києва, потрапив у полон, а вирвавшись з нього, зв'язується з Київським підпільним міськомом партії і стає його активним членом. Веде інтенсивну підготовку бойових резервів для посилення партизанської боротьби з окупантами, систематично виїжджає в села Київської та Чернігівської областей для організації партизанських груп і надання їм оперативної допомоги в практичній діяльності .

На початку червня 1942 р. Київський міськом партії створив партизанський загін з партійне - комсомольського активу та колишніх воїнів Червоної армії. Командиром загону був В.Кудряшов, а комісаром - С. Пащенко. Про його діяльність написано в книзі " Не покоренная земля Киевская ", Київ 1985 р.

9червня 1942 р. в с. Музичі гестапівці вислідили Сергія Аврамовича і розстріляли .

Захаренко Василь Федотович 4 роки йшов фронтовими дорогами до Перемоги , був нагороджений трьома орденами Червоної Зірки , двома орденами Великої Вітчизняної війни 2 ступеня , а 15 квітня 1945 р. визволяючи місто Кенігзберг , молодий сержант Захаренко Василь Федотович загинув смертю хоробрих. Загинули смертю хоробрих :

Андрійченко Дмитро Григорович, Андрійченко Михайло Максимович, Андрійченко Павло Григорович, Башенко Андрій Фокович, Башенко Дмитро Герасимович, Башенко Дем'ян Васильович, Башенко Лукаш Оксентійович, Башенко Мифодій Іванович, Башенко Олексій Фокович, Башенко Олександр Арсентійович, Башенко Петро Демидович, Башенко Степан Герасимович, Башенко Тиміш Пилипович, Борисенко Андрій Талимонович, Борисенко Андрій Романович, Борисенко Андрон Талимонович, Борисенко Борис Гаврилович, Бойко Петро Семенович, Бойко Яків Петрович, Бебешко Василь Григорович, Булавинець Йосип Пилипович, Башенко Омелько Герасимович Бойко Федір Петрович, Войський Володимир Ульянович, Войський Микола Ульянович, Войтенко Михайло Денисович, Дмитренко Андрій Маркович, Дмитренко Андрій Іванович, Дмитренко Андрій Іларіонович, Дмитренко Андрій Христонович, Дмитренко Володимир Іванович, Дмитренко Юхим Родіонович, Дмитренко Іван Христонович, Дмитренко Іван Григорович, Дмитренко Іван Степанович, Дмитренко Микола Антонович, Дмитренко Микола Серафімович, Дмитренко Олександр Христонович, Дмитренко Серафім Іванович, Дмитренко Федот Васильович, Дмитренко Яків Антонович, Дмитренко Яків Іванович, Журавленко Василь Давидович, Захаренко Андрій Іванович, Зубченко Василь Михайлович, Захаренко Василь Михайлович, Захаренко Василь Григорович, Захаренко Василь Федотович, Захаренко Гаврило Тимофійович, Захаренко Григорій Іванович, Захаренко Григорій Денисович, Захаренко Григорій Борисович, Захаренко Юхим Ульянович, Захаренко Ісаак Максимович, Захаренко Мусій Андрійович, Захаренко Нестер Іванович, Захаренко Олександр Максимович, Захаренко Павло Сергійович, Захаренко Федот Ульянович, Захаренко Федір Омелькович, Іваніченко Василь Тихонович, Іваніченко Іван Тихонович, Іваніченко Михайло Тихонович, Колумбет Микола Опанасович, Колумбет Павло Гаврилович, Колумбет Павло Опанасович, Колумбет Петро Опанасович, Козіенко Гаврило Тимофійович, Козієнко Іван Іванович, Козієнко Іван Тимофійович, Козієнко Йосип Савкович, Костюченко Іван Каленикович, Коваленко Анатолій Михайлович, Коваленко Антон Федотович, Коваленко Іван Захарович, Коваленко Микола Свиридонович, Коваленкр Свиридон Логвинович, Кравченко Андрій Родіонович, Кравченко Андрій Степанович, Кравченко Арсеній Антонович, Кравченко Олексій Якович, Кравченко Петро Якович, Кравченко Яків Іанович, Кравченко Петро Михайлович, Костенко Григорій Кузьмович, Костенко Охрім Кузьмович, Матвієнко Іван Васильович, Матвієнко Петро Олександрович, Макаренко Охрім Євтухович, Мотиленко Олександр Андрійович, Мотиленко Григорій Петрович, Мотиленко Констянтин Логвинович, Мотиленко Степан Дем'янович, Матвієнко Костянтин Іванович, Мотиленко Олександр Андрійович, Навроцький Володимир Костянтинович, Пащенко Василь Макарович, Пащенко Олександр Вавілович, Пащенко Олександр Павлович, Пащенко Денис Каленикович, Пащенко Іван Аврамович, Пащенко Семен Іларіонович, Пащенко Федір Павлович, Панченко Микола Тимофійович, Плащук Микола Федорович, Петрашенко Никодим Юхимович, Пилипенко Юхим Ларіонович, Приходько Володимир Давидович, Римаренко Андрій Савост'янович, Римаренко Григорій Іванович, Римаренко Григорій Юхимович, Римаренко Йосип Іванович, Римаренко Микола Макарович, Римаренко Михайло Максимович, Санченко Антон Кіндратович, Санченко Василь Йосипович, Санченко Роман Пилипович, Санченко Яків Іванович, Спасіченко Михайло Федорович, Саковський Микола Дмитрович, Стародуб Андрій Ларіонович, Стародуб Володимир Юхимович, Стародуб Євгеній Юхимович, Стародуб Костянтин Юхимович, Стародуб Микола Юхимович, Стародуб Павло Борисович, Стародуб Семен Гаврилович, Стародуб Тихон Іванович, Тарасенко Михайло Омелькович, Терещенко Сергій Ларіонович, Харченко Олександр Олемпійович, Харченко Володимир Герасимович, Харченко Микола Степанович, Холявко Андрій Савкович, Холявко Арсен Якович, Холявко Петро Демидович, Холявко Сергій Михайлович, Холявко Трифон Григорович, Холявко Ілля Якович, Шматченко Дмитро Григорович 140 односельців не повернулися до своїх домівок, не постукали у вікно своєї рідної хати, не дочекалися їх дружини, діти. Вдовами і сиротами залишили вони своїх найрідніших людей. Сьогодні їх імена викарбувані на гранітних плитах обеліску на сільському цвинтарі. Вічна їм пам'ять і вдячність потомків! ( Документи №16-№23)

А війна котилася все далі на захід. 6 листопада 1943 був звільнений Київ, а 7 листопада 1943 на конях в село завітали розвідники Радянської Армії.Так закінчилась дворічна окупація нашого села. Яка ж то була радість! А на другий день з лісу, з партизанського загону прийшов і голова колгоспу Саковський Микола Йосипович. Пройшло ще декілька днів і хоча за селом ще чути було вибухи снарядів і бомб, люди зібралися на сходку. Збори проводив голова колгоспу Саковський Микола Йосипович. Німці знищили колгосп: ферми розбиті, корови вигнані, техніки не залишилось.

Архівні дані обласного архіву зберегли 19 актів, підписаних головою комісії А. С. Оголенко, секретарем Дмитренко Л. І., свідком Єрьоміним М. О. про вартість знищеного і розграбованого майна. 8.500 крб.+3.790 крб.+15.890 крб.+6.225 крб.+21.710 крб.+8.960 крб +5.500 крб.+3.580 крб.+14.00 крб.+З.ОО крб.+4.700 крб.+З.ОО крб.+ +6.400 крб.+7.500 крб.+2.500 крб.+8.500 крб.+36.770 крб.+ +16.00 крб.+34.650 крб.=211.175крб.

Вартість знищеного майна Саковського М. Й. евакуація в Лубни - 4.000 крб., розграбована картопля - 7.000 крб., понівечений сад - 6.000 крб., забрана пшениця -1.350 крб., 2 укоси конюшини -600 крб., забрані поросята - 2.500 крб., вивезена дочка -10.000 крб. = 31.450 крб. Розбиті хати Пилипенко Марії Іванівни, Башенко Анастасії Кіндратівни, Дмитренко Меланії Іванівни, Терещенко Усті Іванівни.

В першу після звільнення весняну сівбу у 1944 р., музичанці посіяли ранні ярі за 5 днів. У своєму розпорядженні вони мали один трактор, який зібрали зі старих довоєнних деталей, і 69 коней та ще 80 корів, яких використовували, як тяглову худобу.

На кінець 1944 року колгосп досяг успіхів, про які писав у районній газеті "Вільні лани" його голова М.Й. Саковський. (Документ № 24). До цього в селі не було електрики, а в 1944 р. колгосп купує електростанцію. Вона була малопотужною і в 1946 р. село підключають до державної електромережі. Здійснюється, як на той час, грандіозна робота - встановлення високовольтної лінії від Жулян до Музич. Основні витрати взяв на себе колгосп: це опори, електропроводи ( голова колгоспу М.Й. Саковський добивається контрибуційних поставок з Німеччини ).Людям похилого віку, вдовам, передовикам виробництва електроенергію підключали безкоштовно.

9 травня 1945 р. наша Батьківщина святкувала Велику Перемогу. Із спогадів про це Римаренко Марії Христонівни: "Це була тепла гарна весна. Всі люди були в полі, садили картоплю. Бачимо скаче на коні бригадир і кричить: "Люди! Перемога! Війна закінчилась!" Ми всі попадали на коліна, сміялись, обнімались, кричали і ридали, здається, на весь білий світ. Такої радісної хвилини у мене не було в житті". Десь, починаючи з середини літа, повертаються чоловіки з фронтів Великої Вітчизняної. Багато їх повернулося хворими від ран, покаліченими. Але ж певернулися! Більше ніж 400 жителів села були нагороджені орденами і медалями СРСР. Ось вони, герої тих днів: Борисенко Микола Давидович, Борисенко Олександр Давидович, Башенко Дем'ян Васильович, Дмитренко Василь Костянтинович, Захаренко Андрій Павлович, Коваленко Володимир Філімонович, Шут Григорій Сергійович, Андрійченко Костянтин Семенович, Захаренко Микола Іванович, Захаренко Микола Борисович, Захаренко Петро Арсенович, Терещенко Іван Іларіонович, Спасіченко Андрій Іванович, Василенко Іван Миколайович, Дмитренко Макар Михайлович, Захаренко Степан Сергійович, Захаренко Карпо Сергійович, Матвієнко Аврам Олександрович, Матвієнко Павло Олександрович, Мотиленко Потап Потапович, Мотиленко Павло Дем'янович, Дмитренко Левко Васильович, Дубас Іван Олександрович, Пащенко Микола Макарович, Холявко Дмитро Михайлович, Войтенко Михайло Васильович, Пащенко Трохим Васильович, Санченко Пилип Йосипович, Римаренко Арсень Юхимович, Яценко Петро Несторович, Дивніч Микола Трохимович, Дмитренко Петро Христонович, Єрьомін Микола Олексійович, Захаренко Григорій Іванович, Захаренко Микола Лазарович, Бойко Петро Петрович, Коваленко Олександр Савович, Коваленко Петро Федотович, Коваленко Семен Савович, Коваленко Карпо Свиридонович, Коваленко Михайло Логвинович, Башенко Яків Дмитрович, Щетинін Іван Іванович, Холявко Митрофан Михайлович, Захаренко Іван Ульянович, Коваленко Андрій Борисович, Римаренко Карпо Юхимович, Войтенко Хома Васильович, Пащенко Микола Федорович, Пащенко Мусій Аврамович, Пащенко Іван Павлович, Захаренко Іван Павлович, Захаренко Іван Павлович, Захаренко Василь Левкович, Бондаренко Василь Кононович, Санченко Яків Андрійович, Башенко Володимир Дмитрович, Кононенко Федір Никодимович, Мотиленко Михойло Іванович, Римаренко Опанас Макарович, Матвієнко Філімон Аврамович, Саковський Іван Миколайович, Дмитренко Антон Іванович, Стародуб Іван Гаврилович, Санченко Олександр Йосипович, Холявко Микола Михайлович, Матвієнко Микола Свиридонович, Матвієнко Тимофій Свиридонович, Жук Василь Іванович, Булавинець Семен Васильович, Коваленко Опанас Свиридонович, Санченко Андрій Степанович, Санченко Григорій Максимович, Пащенко Йосип Трохимович, Терещенко Василь Софронович.

Повернулись з війни фронтовики і кожен брався до своєї роботи, а роботи вистачало: овочівництво очолив Павло Олександрович Захаренко та Антон Сергійович Оголенко, тваринництво - Холявко Андрій Іванович, велика заслуга тут і зоотехніка Устини Пилипівни Холявко, інженерно-будівельні роботи очолив Левко Васильович Дмитренко, механізацією польових робіт керував Опанас Макарович Римаренко. Треба було відбудовувати заново господарство. Самовідданою працею колгоспники домоглися високих показників у рільництві, в тваринництві, за що колгосп ім. Шевченка був нагороджений перехідним Червоним Прапором Києво-Святошинського РК КП /б/У. (Документ №24а №246).

З 1953 року наш колгосп постійний учасник ВДНГ в Москві. Виросли справжні майстрині-доярки: Борисенко Галина Степанівна за високі показники з надоїв молока була нагороджена орденом Леніна, нагороджені великими і малими срібними медалями ВДНГ в Москві: Захаренко Галина Яківна, Стародуб Уляна Петрівна, Оголенко Текля Іванівна, Масовець Лідія Іванівна і багато інших. (Документ №25-№29). До 1950 року колгосп досяг довоєнного рівня. В селі створюється радіовузол.(Документ №29).

Наш колгосп відвідували іноземні делегації, бо на той час було що показувати.(Документ №29а).

Як згадує Григорій Антонович Оголенко, жителі села мали можливість слухати виступи артистів філармонії. В ці дні жителі села сходились до клубу на концерти і безкоштовно їх дивились. У село приїжджали відомі артисти, письменники зокрема, А.Малишко, М.Рильський, П. Тичина. А в 1954 році, в дні святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією у селі відбулася зустріч з письмениками Долматовським, Сімоновим, Луконіним, Васильєвим, Алігер. (Документ №30).

В селі розвивалась і художня самодіяльність, бо молоді було багато і організаторами концертів були вчителі Музичанської сімерічки. Це Німченко Т.К. (директор школи ),Коваленко Ф.Ф., Приймаченко Я.К., Кононенко О.А. , Войтенко Г.С. і інші. (Документ №31).

У 1956 році за досягнуті успіхи у виробництві сільськогосподарської продукції колгосп ім. Шевченка було нагороджено бібліотекою.(Документ №32-№33).

В селі партійною організацією і правлінням колгоспу випускається газета "Колгоспні вісті", незмінним редактором якої був А. Спасіченко. (Документ №34-№38).

В 1959 р. колгосп ім. Шевченка був реорганізований у відділок радгоспу ім. Шевченка з центральною садибою в с. Гореничі. Директором радгоспу був призначений Ратушняк П. Р.. Господарство розвивалося в напрямку виробництва молока, овочів, фруктів. Відділок мав 9 автомашин, 5 комбайнів, цегельний завод, який випускав 2 млн. штук цегли в рік.

В післявоєнні роки значно зріс рівень культури села: клуб, бібліотека з фондом понад 10 тис. книжок, медпункт, ощадна каса, відділення зв'язку, їдальня, радіовузол, дитячий садок, три магазини - все це для послуг музичан.

Значні зміни відбулися і в добробуті жителів села. На протязі 60-х років: побудовано 60 цегляних будинків, в кожній 4-й сім'ї є телевізор, радіоприймач, передплачуються газети та журнали .

В 1969 р. з'явилося нове господарство - радгосп" Музичанський". До його складу ввійшли два населені пункти Музичі і Неграші. Очолив його директор І.Паламар. Важко прийшлось починати все заново, але люди прикладали всіх зусиль, щоб виконати плани… по матеріалам сільської ради c.Музичі, 2005р.

с.Музичі